У першому розділі „Навчання Церкви“ Душпастирського порадника „Покликання мирян до участі в суспільно-політичному житті країни“, в якому Отець і Глава УГКЦ та Синод єписокпів закликають вірних брати активну участь у суспільно-політичному житті країни названі основні принципи соціальної доктрини Церкви: гідність людини, солідарність, субсидіарність та спільне благо.
Отці Церкви переконують, що справедливе суспільство можливе, якщо воно базується на повазі до гідності людської особи.
— Усвідомлення рівної гідності людей є запорукою і незмінною засадою абсолютної рівності і братерства між всіма людьми, незалежно від їхнього походження, національності, статі, культурної і класової приналежності. Забезпечення гідності людської особи та її прав є основною характеристикою демократичного устрою суспільства, — наголошено в Душпастриському пораднику.
Йдеться й про те, що стосунки між людьми з різними переконаннями і цінностями повинні будуватися на принципі солідарності.
— Солідарність не лише як принцип, що визначає суспільний устрій, а це також і моральна чеснота. Солідарність у християнському розумінні має проявлятися передусім на рівні спільноти віруючих і передбачає взаємини, за яких усі члени громади живуть і взаємодіють як один організм, — підкреслено у Пораднику.
В соціальному вченні Церкви, у політичній концепції державного управління щодо відносин органів державної влади, місцевого самоврядування і громадянського суспільства, особливо важливим є принцип субсидіарності (лат. subsidium — допомога).
На практиці цей принцип полягає у повазі до людської особи і родини та ефективному сприянні їхньому розвиткові; більш висока оцінка ролі асоціацій і громадських організацій; заохочення приватних ініціатив з боку поодиноких осіб чи спільнот, як-от кооперативного руху, спілок взаємодопомоги; наявність різноманітності поглядів у суспільстві і відповідна система представництва всіх його складових; захист прав людини і меншин; децентралізація бюрократичного та адміністративного апарату; досягнення рівноваги між державним і приватним секторами; покладання більшої відповідальності на громадян як активних учасників політичного і соціального життя країни.
Кожен аспект суспільного життя має бути пов’язаний із принципом спільного блага. А це не простою сукупністю окремих благ кількох осіб, міста, регіону чи навіть держави.
— Спільне благо — основна мета, до якої має прагнути суспільство. Вона полягає в досягненні таких умов суспільного життя, щоб абсолютно кожна особа могла задовольнити свої основні фізіологічні, матеріальні та духовні потреби, — відзначають в УГКЦ.
У Пораднику владики звертають також увагу мирян на ще один принцип участі в житті спільноти. Тобто саму „участь“, яка є основною характеристикою демократії. Це означає, що кожен громадянин має не лише право, а й обов’язок бути активним учасником життя всієї держави як політичної спільноти. У цьому контексті пасивність чи бездіяльність є проявом байдужості, егоїзму, лінивства, а отже, гріхом.
За матеріалом news.ugcc
